У той час відбулося особисте знайомство зі С.Бандерою, Р.Шухевичем та іншими чільними націоналістами. В серпні 1941 року Г.Васькович повернувся до Львова, він успішно й глибоко конспіративно продовжував працювати в документально-технічному і вишкільному секторі, готувався до праці у підбольшевицькій дійсності. З особистого наказу Командира УПА Р.Шухевича-Т.Чупринки був призначений до „Групи 33“, яка на початку 1944 р. для особливих завдань під керівництвом М.Лебедя виїхала через Чехословаччину на Захід.
Опинившись у таборі біженців в Інсбруку, Г.Васькович записався до української гімназії й інтенсивно готувався до матуральних іспитів, які склав у березні 1946 р. Відтак переїхав до Мюнхену і вступив на філософський факультет УВУ. Г.Васькович паралельно, на особисте доручення С.Бандери, працював й у технічному відділі ОУН.
1950 р. Г.Васькович закінчив навчання в УВУ, захистив докторську дисертацію і став працювати в реабілітаційному центрі біля Міттенвальду. Водночас був активним у студентському русі, був співзасновником і головою ідеологічної студентської організації ТУСМ ім.М.Міхновського, видавав журнал „Фенікс“, допомагав відновлювати Спілку Української Молоді в еміграції.
На пропозицію С.Ленкавського Г.Васькович у 1951 р. став членом Проводу ЗЧ ОУН, де на нього було покладено різні відповідальні функції: він вів підготовку до організаційних конференцій, працював у секретаріаті Проводу, відповідав за кадрові питання й на нього покладено завдання фінансового референта. Г.Васькович займався також публікаціями ОУН, працював у видавництві „Українського самостійника“ (1951-1954).
З його ініціативи розпочато будівництво штаб-квартири ОУН у Мюнхені на вулиці Цепелінштрассе, де від 1954 розмітилися різні установи, в тому числі редакція газети „Шлях Перемоги“, дирекція видавництва „Ціцеро“ й головний офіс Антибольшевицького Блоку Народів. В тому часі Г.Васькович, який тривалий час керував видавничою сферою Проводу ОУН, займав також посаду Голови Теренового Проводу Німеччини.
Після розколу т.зв. опозиціонерів-„двійкарів“ від ОУН-революційної навесні 1954 р. С.Бандера просив Г.Васьковича перебрати важливу референтуру т.зв. Крайових зв'язків, яку він очолював аж до 1959 року. Заслугою Г.Васьковича є поява дуже цінної серії з сімох томів „Бібліотеки Українського Підпільника“ (БУП).
Г.Васькович був 1964 року серед організаторів ремісничої бурси для української молоді в Штутгарті, відтак з ініціативи освітнього Товариства „Рідна школа“, спершу як заступник Голови, а відтак уже як Голова Управи, організує в Мюнхені український інтернат й пише для нього освітню і виховну програму, а також організує купівлю власного будинку для інтернату.
Почавши від 60-их років, Г.Васькович складає різні вишкільні курси на історичні й ідеологічно-політичні теми, читає лекції з психології та педагогіки виховникам Спілки Української Молоді у різних країнах діяспори, він послідовник виховного ідеалу проф.Г.Ващенка. Він засновує для нового покоління студіюючої молоді „Інститут суспільно-політичної освіти“ (ІСПО) і видає серію виховних матеріялів для позаочного навчання, що по нині гостро актуальне.
З 1965 року Г.Васькович працює як викладач в Українському Вільному Університеті і проходить усю академічну драбину - від лектора до професора психології й педагогіки та декана філософського факультету УВУ, редагує і видає наукові публікації УВУ. Він автор фундаментального дослідження „Шкільництво в Україні 1905-1920“ та габілітаційної праці „Кершенштайнер і українська педагогіка“, які побачили світ в Україні 1996 року.
Г.Васькович 1954 р. одружується з вдовою Надією Шупер-Демчук, яка з першого подружжя принесла в нову родину троє дітей – Богдана, Христину й Романа Шупера, і збільшує родину ще двома синами – Юрієм і Андрієм Васьковичем.
1994 року проф.Г.Васькович із дружиною Надією рішають на постійно повернутися в Україну і поселюються в Києві. Внаслідок бандитського нападу й побиття у грудні 1996 р., виновників якого донині не виявлено, Г.Васькович стає інвалідом і виїжджає на лікування до Мюнхену. 2006 року повертається знову в Україну і останні роки проживав із дружиною у Львові, де перебував під дбайливою опікою лікарні ім.Митрополита А.Шептицького.
З відходом сл.пам. Г.Васьковичем Україна втрачає палкого патріота, провідного члена революційної ОУН, талановитого організатора та видатного педагога. Він усе своє життя присвятив самопосвятній революційній боротьбі за визволення України та вихованню нового покоління свідомої і жертовної молоді.
Родина сумує за втратою улюбленого чоловіка та дбайливого батька й діда. Нехай Його прах спочиває в українській землі, яка завжди була в епіцентрі його життя і творчої діяльності.
Григорія Васьковича буде поховано у суботу на Личаківському цвинтарі
Просимо всіх про молитви за спокій душі великого Сина України.
Вічна йому пам'ять!
